Психофізіологічна саморегуляція – це комплексний метод психогігієни та психопрофілактики, пов’язаний, в основному, з довільним керуванням психічними та фізіологічними процесами, що поєднує прийоми психічної, рефлекторної та фізіологічної саморегуляції.
Незважаючи на широке застосування, нині немає конкретної назви методу психофізіологічної саморегуляції. Використовуються, зокрема такі: психорегулююче тренування, психогігієнічна саморегуляція, психом’язове тренування, емоційно-вольове тренування, психосоматична саморегуляція, аутогенне тренування та інші (рис. 1).
Рекомендації щодо використання методів психофізіологічної саморегуляції
Людина постійно долає якісь труднощі, проте далеко не всі вони руйнівно впливають на психіку. Зберігати рівний настрій та внутрішню гармонію дозволяє психологічна стійкість особистості. Без збереження психологічної стійкості реалізація фізичних та духовних потенцій неможлива. Отже, неможливо одержати задоволення й від процесу самореалізації.
Никифоров Г. С. вважає, що психологічна стійкість – це якість особистості, окремими аспектами якої є врівноваженість, стабільність й опірність. Вона дозволяє особистості протистояти життєвим труднощам, несприятливому тиску обставин, зберігати здоров’я та працездатність у різних випробуваннях [2].
Наводимо деякі визначення та тези з підручника “Психологія здоров’я” [2].
Врівноваженість – це здатність утримувати рівень напруги, не виходячи за межі прийнятного (не доводячи до руйнівного стресу). Під стійкістю розуміють здатність протистояти труднощам, зберігати віру в ситуаціях фрустрації, а під стабільністю – постійний рівень настрою. Опірність – це здатність зберігати свободу поведінки та вибору способу життя; це самодостатність як свобода від залежності (хімічної, інтеракційної або поведінкової, що розглядається як повна поглиненість якимось видом активності).
Складові психологічної стійкості
Психологічну стійкість підтримують як внутрішні (особистісні) ресурси, так і зовнішні (міжособистісна, соціальна підтримка). Однак вони не охоплюють весь базис психологічної стійкості. На рівні темпераменту на виникнення нестійкості впливає підвищена емоційність. В емоційній сфері важливими є тривожність, схильність до агресії, гнівливість та інші.
Психологічна стійкість істотно залежить також від наявності вольових якостей: наполегливості, енергійності, вміння керувати собою. Важлива складова психологічної стійкості – позитивний образ Я.
Для самооцінки та самоконтролю свого психофізичного здоров’я рекомендуємо до використання Анкету С. Степанова (2005) [1].
Висновки:
- Психологічна стійкість індивіда безпосередньо визначає його життєздатність, психічне та соматичне здоров’я.
- Базові знання, вміння та навички з психофізіологічної саморегуляції допомагають підтримувати психологічну стійкість, а значить і психофізичне здоров’я на оптимальному рівні.
Література:
- Практикум по психологии здоровья [Текст] / [под ред. Г. С. Никифорова]. – СПб. : Питер, 2005. – 351 с.
- Психология здоровья [Текст] : учебник / [под ред. Г. С. Никифорова]. – СПб. : Питер, 2006. – 607 с.