Вивчення синдрому емоційного вигоряння й знаходження методів його профілактики є актуальною проблемою у сфері сучасної освіти та у практичній діяльності педагога. Це питання всебічно представлене в літературних джерелах й інших засобах інформації.
Вигорання є слідством професійних стресів і виникає в тих випадках, коли адаптаційні можливості людини щодо подолання стресової ситуації перевищені 1.
В результаті порівняльного аналізу спеціалістів різних професійних груп виявлено певні відмінності як за типом вигорання, так і за кількістю тих, хто «вигорів на роботі».
Є наукові дані, що свідчать про те, що за степінню напруженості психоемоційне навантаження у педагогів у середньому більше, ніж у інших професіоналів, що безпосередньо працюють з людьми (наприклад, працівники соціальної сфери і охорони здоров’я).
Виявилося, що найбільша кількість «вигорівших» спостерігається серед вчителів середніх шкіл: 71% вчителів (з 54 осіб) мають високе емоційне виснаження та 64% – мотиваційно-установче «вигорання» (редукцію особистих досягнень) [2].
Актуальність
Синдром вигорання відноситься до числа феноменів особистісної деформації. Його вивчення є особливо значущим для діяльності, що пов’язана з тривалими й інтенсивними міжособистісними взаємодіями, що відрізняються високою емоційною насиченістю або когнітивною складністю [3].
Вразливість професії педагога
Педагогічна діяльність – один з видів професійної діяльності, які деформують особистість.
Наявний комплекс економічних і соціально психологічних проблем, а також зведення майже нанівець престижу педагогічної професії зробив працю вчителя надзвичайно емоційною і напруженою.
Встановлено, що із збільшенням педагогічного стажу роботи у педагогів знижуються показники психічного і фізичного здоров’я. Тому успішність у цій професійній сфері почали визначати, окрім результативності навчання і якості виховання дітей, збереженням психологічного і фізичного здоров’я самого педагога, а також відчуттям задоволеності процесом і результатами своєї праці [3].
Результати наукових досліджень
З метою вивчення особливостей емоційного вигорання у педагогів початкової і середньої школи О. А. Холіна обстежила 32 вчителя початкової й 33 вчителя середньої школи, що мають стаж роботи не менше 3-х років, працюючих у державних освітніх установах. Вік обстежених вар’їрував: педагоги початкової школи – 30 – 50 років; педагоги середньої школи – 32 – 55 років [3].
У роботі була використана методика діагностики рівня емоційного вигорання В. В. Бойко (1996 р.).
Серед педагогів початкової школи низький рівень професійного вигорання діагностовано у 6%, середній – у 91%, високий – у 6% респондентів.
У педагогів середньої школи низький рівень емоційного вигорання діагностовано у 15%, середній – у 79%, високий – у 6% обстежених.
У ході роботи були розраховані середні значення показників вигорання у тих, кого обстежували.
Середнє значення показника вигорання у педагогів початкової школи -122,2±40,12 бали, у педагогів середньої школи – 145,52±17,87 бали, що відповідає середньому рівню вигорання. При цьому вираженість цих показників не наближається до крайніх значень.
Дослідження рівня емоційного вигорання у педагогів з різним стажем роботи
За даними НДІ медицини праці, до неврозів, пов’язаних з професійною діяльністю, схильні близько 60% вчителів.
Л. А Бутова та ін. обстежили 40 педагогів з різним стажем професійної діяльності, що відвідували курси підвищення кваліфікації. Усі досліджувані – жінки від 22 до 63 років )середній вік 42 роки), мають вищу освіту. У 68% педагогічний стаж більше 15 років, 32% працюють менше 15 років [1].
Вибір методики дослідження (В. В. Бойко, 1996) був обумовлений вивченням особистісних особливостей, що сприяють появі симптомів розвинення синдрому емоційного вигорання педагогів.
Симптом емоційного дефіциту
Проявляється у відчутті нездатності допомогти суб’єктам своєї діяльності в емоційному плані, у неможливості увійти в їхнє положення. При цьому особистість переживає появу цих відчуттів.
Якщо позитивні емоції проявляються усе рідше, а негативні частіше, за означає, що симптом посилюється.
Грубість, дратівливість, образа – усе це є проявом симптому емоційного дефіциту. Встановлено, що його поява спостерігається у 56% педагогів першої групи (початкова школа) і 19% другої группи (середня школа).
Симптом емоційного відсторонення
Симптом проявляється в процесі спілкування у вигляді часткової втрати зацікавленості суб’єктом професійної діяльності («до усього, що трапляється на роботі, я втратив інтерес, живе почуття»). Такі вчителі майже повністю виключають емоції з професійної діяльності. Їх майже не турбують ні позитивні, ні негативні обставини.
Виявилося, що симптом особистісної відстороненості (деперсоналізації) склався тільки у 56% педагогів першої експериментальної групи (початкова школа).
Симптом неадекватного емоційного реагування
Виявляється у тому, що педагог-професіонал перестає відчувати різницю між двома явищами, що принципово відрізняються: економним проявом емоцій і неадекватним вибірковим емоційним реагуванням. У фазі резистентності відзначається сформованість симптомів неадекватного емоційного реагування у 45% обстежених першої групи і у 6% другої групи.